Смерть у Венеції та інші новели Лабораторія (393144801)

У творчості Томаса Манна новели займають особливе місце. Саме коротка проза стала основою літературної спадщини письменника — від першого літературного дебюту і незадовго до власної смерті. Автор щоразу повертався до новелістики. Перший том вибраної новелістики, під звучання опери Ріхарда Вагнера, відкриває новела «Трістан». Далі граційно перетікає в нерозлучну пару — «Тоніо Крегер» та «Смерть у Венеції». Життя художника в одній історії відбувається навколо подорожі з півдня на північ, в іншій — з півночі на південь. Одна подорож закінчується крихким примиренням, а інша — смертю. А завершальним акордом першого тому стає новела «Маріо і чарівник». Оповідач описує подорож своєї сім'ї до вигаданого приморського містечка Торре ді Венере, де потрапляє на виступ фокусника і гіпнотизера, на ім'я Чіполла. Але харизматичний штукар використовує власні здібності, щоб контролювати аудиторію у дуже жорстокий і фашистський спосіб. Чому варто прочитати книжку «Смерть у Венеції» та інші новели? * Перший том вибраної новелістики Томаса Манна, лауреата Нобелівської премії з літератури за 1929 рік, містить чотири новели у класичних перекладах видатного українського перекладача Євгена Поповича: «Смерть у Венеції», «Тоніо Крегер», «Трістан», «Маріо і чарівник». * Тематика цих творів — пошуки смислу і смаку життя, рятівне значення мистецтва, людина в складних обставинах, перехід від споглядального життя до життя дієвого. ЦИТАТИ: > Солодка ноче! Вічна ноче кохання! Всеосяжна країно блаженства! Хіба ж може > той, хто мріє тебе побачити, не лякатись пробудження, що поверне його в > пустелю дня? Прожени страх, люба смерте! Звільни від муки пробудження тих, хто > тужить за тобою! О нестримний урагане ритмів! О хроматична хвиле захвату від > метафізичного пізнання! Як затримати, як зберегти це блаженство, далеке від > мук розлучення, що несе з собою світло дня? Лагідна жага без брехні і страху, > величне згасання без болю, блаженний перехід у безмежне! Ти — Ізольда, я — > Трістан, немає більше Трістана — немає й Ізольди… > І хоч він добре знав, що любов завдасть йому багато мук, горя і приниження, що > вона до того ж порушить мир у його серці, заселить його мелодіями, і в нього > вже не буде того спокою, який потрібен, щоб добре обміркувати всі подробиці і > потім у затишку викувати з них цілість, — хоч він знав це, а все ж прийняв її > радісно, віддався їй весь і почав плекати її всіма силами своєї душі, бо знав > ще й інше: той, хто любить, живе багатим, повним життям, а йому дужче хотілося > жити багатим, повним життям, аніж кувати в затишку якусь цілість… > Література — взагалі не покликання, а прокляття, запам’ятайте собі. Коли ви > починаєте відчувати на собі це прокляття? Рано, страшенно рано. В той час, > коли ще легко жити у мирі і в злагоді з богом і з світом. Ви починаєте > відчувати на собі знак, свою загадкову неподібність до інших, звичайних, > правильних людей, прірва іронії, невіри, опору, пізнання, почуттів, що > відділяє вас від них, стає дедалі глибша, ви самітні й ніколи вже не зможете з > ними порозумітися. Страшна доля! Звичайно, якщо ваше серце ще досить живе і > здатне любити, щоб розуміти, яка вона страшна!