Руни дерев'яні з ялини No Brand (366871743)

Набір дерев'яних рун(ялина) для ворожіння, розмір 30 Х 20 мм. Саме слово runa означає «таємниця», сягаючи найдавнішого індогерманського кореня зі значенням «ховати, приховувати». Його сліди збереглися і в сучасних мовах, порівняємо, наприклад, німецьке raunen - "нашіптувати", латиське runat - "говорити" або фінське runo - "вірш, заклинання". Руни - магічні та алфавітні знаки, які використовували народи Європи від чорноморського узбережжя до далекої Гренландії. Руни висікали на камінні або вирізали на дереві, ними прикрашали зброю, посуд, різні предмети, писали заклинання над входом до будинку та на носах кораблів. Перші з рунічних написів, що збереглися, відносять до III ст. н. е., проте багато знаки мають набагато більш давнє походження, сягаючи магічних символів кельтських жерців-друїдів. З плином століть накреслення та значення знаків змінювалися. Довгий час вони служили тільки для магічних цілей і ворожіння: стародавні кельти, скандинави і готи не знали писемності. Значення букв алфавіту руни набули відносно пізно, після вторгнення кельтів до Італії (IV ст. до н. е. ). Одні знаки були переосмислені, інші додані до наслідування знаків латинського або, можливо, навіть етруського листа. Треті так і не увійшли до алфавіту і для письма не використовувалися: їхнє значення залишилося суто магічним і трималося в секреті від непосвячених. Від кельтів рунна грамота перейшла до німецьких, а потім і до скандинавських племен. Різні племена створили різні модифікації алфавіту: так, на британських островах він складався з 33 букв, у німецьких землях - з 24, а в далекій Ісландії всього з 16 букв. Знавці рун були магами та лікарями; вони носили особливий одяг, навчали молодь та користувалися загальною повагою. Втім, тією чи іншою мірою рунною грамотою володіли всі представники племені. Кожна руна мала власне ім'я та пов'язувалася з тим чи іншим божеством, предметом чи явищем. Викладаючи руну з дерев'яних паличок або наносячи її зображення на березову кору або камінь, на древко списа або на поверхню глиняної судини, лікар, воїн або мисливець звертався безпосередньо до тієї сутності, яку позначала руна, щоб впливати на неї певним чином. Лікар виганяв хворобу, воїн просив перемоги у бою, мисливець залучав видобуток. Для посилення впливу ім'я руни вимовляли або співали в особливій пісні. Бажаючи викликати бурю, наслати хворобу чи загибель на ворога, співали. н. «злу пісню» чи робили зейд — магічний обряд, що включав спів та танець. Рунічна магія Магією володіли не лише чоловіки, а й жінки. Так, Зейд взагалі потрібно було виконувати тільки жінкам; передбаченням майбутнього у стародавніх норманів займалися особливі віщунки - волюри. За допомогою пісень та рун заклинали також духів та будинкових, мерців та тролів. З приходом християнства рунічний алфавіт був визнаний «язичницьким» і швидко витіснений із вживання. Спроба (вест-) готського єпископа Вульфіли використовувати руни передачі текстів Святого Письма (IV в. н. е. ) не допомогла: його працю було забуто навіть раніше, ніж загинуло вестготське королівство. Латинський алфавіт був зручнішим. У середньому від прийняття християнства до забуття рунних знань проходило від трьох до п'яти століть. Принципи «язичницької» магії та давні легенди оголошувалися шкідливим чаклунством, диявольським наученням і винищувалися всіма доступними засобами. Найдовше знання рун, як алфавітних, і магічних, зберігалося в Ісландії: християнство проникло туди лише Х в. Однак і там до кінця XV ст. не залишилося жодного «рунекендера» (чарівниця). Легенда свідчить, що вони стали ельфами, духами, кобольдами, які зрідка відвідують людей, щоб допомогти (або, навпаки, перешкодити) їм вибратися зі складних життєвих ситуацій. Але ельфи не діляться своїми таємницями зі смертними: з останнім живим рунекендером пішло і знання. У ХІХ ст. рунічна грамота вивчалася головним чином істориками та археологами. Лише недавно, вже у XX ст., коли було відкрито багато пам'яток зниклих культур, і інтерес до давніх знань почав відроджуватися, для рун також настав час «другого народження».1 Багато чого, звичайно, виявилося втрачено безповоротно; проте сучасним дослідникам, насамперед американцям Ралфу Елліотту та Ралфу Блуму, вдалося значною мірою відтворити втрачене. Ралф Елліотт зібрав і систематизував усі відомі відомості про руни і дав перший їх опис у термінах сучасної окультної науки (1959). Ралф Блум (1982) уніфікував написання рун, запропонував свій порядок їхнього розташування, багато в чому відрізняється від Футарка (стародавнього алфавіту), відновив старі і розробив нові способи розкладу, аналогічні застосовуваним в інших системах ворожіння. При цьому Ралф Блум використовував лише алфавітні руни, свідомо нездатні, як він пише, завдати комусь шкоди, навіть будучи використані в магічних цілях. Він зробив це не тому, що магічні руни були йому не знайомі.