«ВОНИ ПЕРЕВИДАЮТЬ МІЙ ПЕРШИЙ РОМАН, ЯКИЙ ВАЖКО ЗНАЙТИ? БОЖЕ, ТО ЦЕ ВЖЕ НЕ КУЛЬТОВИЙ РОМАН?» — ФРЕДЕРІК БЕҐБЕДЕР Марк Марроньє — достатньо заможний юний француз, який в захваті від вечірок, алкоголю, наркотиків і сексу. Цинічний, саркастичний, а моментами навіть жорстокий, він віддається насолодам, які щедро пропонує життя. Та що насправді стоїть за ідеальною картинкою? І хто ховається за типово маскулінним образом? ЧОМУ ВАРТО ПРОЧИТАТИ КНИЖКУ «СПОГАДИ НЕВРІВНОВАЖЕНОГО МОЛОДИКА»? * «Спогади неврівноваженого молодика» — дебютний роман Фредеріка Беґбедера, який уперше виходить українською. * Уже в цьому творі автор дотримується свого неповторного стилю, будуючи фундамент для образу розкутого і відвертого письменника, який не зважає на жодні умовності. А найцікавіше — створює у персонажі власного літературного двійника. Що з цього правда, а що вигадка — залишається лише здогадуватися. * Перший роман Фредеріка Беґбедера, опублікований видавництвом La Table ronde у 1990 році. Назва відсилає до «Спогадів розгубленої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille dérangée) Б'янки Ламблін та «Спогадів розгубленої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille rangée) Сімони де Бовуар. ПРО ФРЕДЕРІКА БЕҐБЕДЕРА: Фредерік Беґбедер — французький прозаїк, публіцист, літературний критик, редактор, сценарист, актор та режисер. Вважається одним з найцікавіших сучасних письменників Франції. ЦИТАТИ З КНИЖКИ «СПОГАДИ НЕВРІВНОВАЖЕНОГО МОЛОДИКА» > Траплялися добрі миті, життя тиснуло не так тяжко. Зрозуміти це ззовні > неможливо. Сьогодні я знаю, що ніколи не здійсню навколосвітньої подорожі, > ніколи не буду першим номером у п’ятдесятці найкращих, ніколи не стану > президентом республіки, ніколи не вкорочу собі віку, мене ніколи не візьмуть у > заручники, я ніколи не стану героїновим наркоманом, ніколи не буду диригентом > оркестру, мене ніколи не засудять до смерті. Сьогодні я знаю, що помру своєю > смертю (від передозування джанк-фудом). > Дві найгірші у світі фрази: «Мені треба поговорити з тобою» і «Я б хотів, > щоб ми лишилися друзями». Найкумедніше полягає в тому, що вони завжди > призводять до протилежного результату й уривають не тільки розмову, а й > дружбу. > Я не люблю невразливих хлопців. Я поважаю тільки сміховинних, тих, що ходять > із розстебнутою ширінкою на обідах зі снобами, тих, кому в мить поцілунку > голуб гидить на голову, тих, хто щоранку може послизнутися на банановій > шкірці. Сміховинне властиве людині. Той, хто не стає регулярно посміховиськом > для юрби, не заслуговує, щоб його вважали за людину. Я скажу навіть більше: > єдиний спосіб дізнатися, що ти існуєш, — стати гротескним.