Світ більше не такий, як раніше. П’ять років тому сталося щось, що змінило все — у повітрі з’явилося невідоме, невидиме зло. Ніхто не знає, що це, звідки воно прийшло і чому навіть один погляд на нього штовхає людей до самогубства. Людство занурилося в морок і страх, міста спорожніли, а ті, хто вижив, навчилися жити із зав’язаними очима, щоб не побачити того, чого бачити не можна.
Мелорі — одна з небагатьох, кому вдалося вижити. Разом із двома дітьми вона ховається у старому будинку біля річки, де кожен день перетворюється на боротьбу за життя. Вона виховує малюків у тиші, вчить їх слухати, відчувати небезпеку та виживати без зору, адже одна помилка може коштувати всім життя. Але настав момент, коли залишатися на місці більше не можна — єдиний шанс врятуватися — вирушити в дорогу, спуститися річкою до місця, де, за чутками, ще залишився безпечний притулок.
Їхня подорож — це тридцять два кілометри жаху, темряви та надії. Вони пливуть у човні із зав’язаними очима, довіряючи лише інстинктам та кожному шарудінню навколо. За кожним вигином річки може чекати смерть, а десь поруч — невидима сила, що спостерігає, чекає і, здається, наближається.
Але чи можливо вижити у світі, який поглинуло божевілля? Куди несе їх човен? І чи залишився ще хтось, кому можна довіряти, поки щось, приховане в темряві, слідує за ними…