420 U0761951 Жанр: військова наука, історія військової справи , художня проза Період: XX століття Автор: Валер'ян Підмогильний , Григор Тютюнник , Леонід Первомайський , Іван Сенченко , Юрій Яновський , Олекса Слісаренко , Григорій Косинка , Микола Хвиль: чорно-білі Папір: офсетний Рік видання: 2022 ISBN: 978-617-8107-53-6 Кількість сторінок: 408 Формат книги: 140 х 200 мм Виробник: Yakaboo Publishing Модель: Коли говорять пушки Антологія української воєнно Гарантія, 0 : Yakaboo Publishing Війна - це завжди боротьба - за себе і з собою. Це душевні метання і звіряче прагнення вижити незважаючи на будь-що. Та навіть за таких умов люди намагаються зберегти духовність та культуру. Прикладом цього є тексти антології «Коли говорять гаматі», створені під час і після непростих годин визвольної боротьби. До антології увійшли тексти на довколавоєнну тематику Г. Косинки, Л. Першотравневого, В. Підмогильного, І. Сенченка, О. Слісаренка, Г. Тютюнника, М. Хвильового, Ю. Яновського. У них висвітлено атмосферу громадянської братовбивчої війни, червоного терору, навали гітлерівських нацистів та наслідки фашистської політики для всієї Європи, а також поневіряння дітей війни, відірваних від коріння та батьківської землі. Про упорядника: Віра Агеєва – літературознавець, критик, професор Національного університету “Київ-Могилянська Академія”. Лауреат Шевченківської премії. Авторка книг «Олекса Слісаренка» (1991), «Українська імпресіоністична проза» (1994), «Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки у постмодерній інтерпретації» (1999, 2000), «Жіночий простір: Феміністичний дис2 українського ), «Поетика парадоксу: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича» (2006), «Апологія модерну: орис ХХ віку» (2011), «Мистецтво рівноваги: Максим Рильський на тлі епохи» (2012), «Дороги й середохрестя» ), «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» (2018), «За лаштунками імперії: есеї про українсько-російські культурні відносини» (2021) Цитати з книжки про те, що дім має бути фортецею. Фронтир Європи, середохрестя інтересів, кроваві землі, імперія, від якої відбиваємось уже кілька століть. Київ переживши навали половців і монголів, росіян і гітлерівців, але не втративши свого державного маєстату та значення. Обидві світові війни пройшли через нашу країну вогняним смерчем, і цей досвід осмислювався в вітчизняній літературі протягом усього ХХ століття. Саме у воєнній українській прозі вдалося проговорити заподіяні глибокі травми, спробувати шукати відповіді на питання про причини терору та масштаби втрат. Відповіді вимушено часткові, але тема принаймні перестала бути табуйованою». Віра Агеєва, літературознавець, критик, професор Національного університету “Київ-Могилянська Академія”. Війна. Вона йде нашою землею, нашою нивою. Як важко думати про це. Втім, шлях наш ніколи не був устелений квітами. Що ж, будемо сподіватися, що й у цьому бою ми зуміємо вистояти. Це моя Батьківщина. Такою я її люблю до безтяму. Віддати її на поталу ворогові — це живцем лягти біля гробу, це — одірвати собі від свого ґрунту, від своєї молодості, від батька і матері, від цього сонця, бо нема кращого сонця за те, що зазирало в нашу коліску і викликало перші гарячі струмені поту від перших спроб праці. Ми битимемося з фашистами не на життя, а на смерть, ми зробимо так, що наша земля стане пеклом для них...» Іван Сенченко «Кінчався вересень 1941 року»